Про район

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ  РАЙОН

(історична довідка)

     Щоб творити майбутнє, треба знати минуле, історію, традиції, звичаї. Висока духовність людей з-понад берегів Вільшанки бере свій початок ще в добі Ярослава Мудрого. Саме тоді, за свідченням археологів та істориків, постало Городище. А основами співжиття його громади були й залишаються засади віри, праці, поваги, пізнання світу й осягнення свого місця в ньому. І в кожному поколінні від віку й до віку, день від дня, формувалося й росло почуття, що отут, на цій землі, вкритій зеленими лісами й садами, прикрашеній золотом стиглих пшениць, коріння всіх і кожного з нас.

     Вперше в письмових джерелах Городищина згадується 1494 року, коли воно у складі Мошногородищенського маєтку перейшло Черкаському наміснику  К. Олександровичу, а потім перейшло у власність до графів Моравських, родині яких належало 250 років.

     Перші задокументовані згадки про козаків на Городищині з'явилися після 1537 року, коли ці багаті природними ресурсами землі у Володимира Глинського придбав знатний черкаський міщанин Іван Зубрик, який вже був власником Млієва.

     1741 року у містечку Городище нараховувалося 300 дворів. 1776 року Мошногородищенський маєток належав  князю Любомирському – відомому магнату і власнику "всієї Смілянщини". Граф Любомирський проміняв увесь "Мошенський ключ" на свій Стародубський маєток князю Потьомкіну-Таврійському. Після  смерті князя Мошногородищенський маєток дістався його рідній племінниці графині Олександрі Енгельгардт, яка вийшла заміж за графа Ксаверія Браницького. 1826 року Мошногородищенський маєток перейшов, як посаг доньці графа Браницького Єлизаветі, яка вийшла заміж  за графа Михайла Воронцова, і  у 1860-х роках дістався їх єдиному сину Семену Воронцову.

     В останні роки ХІХ ст. Городищина прославилася найбільшим  в імперії цукровим заводом,   збудованим у 1848 року купцями Яхненками і Симиренком над р. Вільшанкою між Городищем і Млієвом

     На той час у Городищі було три приходських церкви: Михайлівська (1844 р.), Покровська (1847 р.), Преображенська (1853 р.)

1876 року через Городище пролягла залізниця,  була збудована залізнична станція. Того ж року князь С.Воронцов побудував у Городищі Маріїнський цукровий завод, обладнання для якого було доставлено з Франції.

     1884 року маєток княгиня Марія Воронцова передала, як посаг, своїй племінниці Катерині Балашовій. У власності останньої він перебував до Жовтневого перевороту 1917 року. Особливого розвитку маєток набув, коли тут працював управляючим вчений-агроном Михайло Філіпченко.  Він переніс головну контору маєтку з Мошен у Городище, створив зразкове аграрне господарство, займався озелененням міста і будівництвом. Для цього запросив молодого київського архітектора Владислава Городецького.

     Як адміністративно-територіальну одиницю район утворено в 1923 р. Територіально він входив до Київської губернії (1923-1925 рр.), Черкаського округу (1925-1932 рр.), Київської області (1932-1953рр.)

     Із 1939 року по 23 серпня 1944 року називався – район ім. Павловського Київської області.

     Із серпня 1944 року – Городищенький район Київської області.

     Із січня 1954 р., тобто з часу утворення Черкаської області, Городищенський район включено до її складу.

     Із 30 грудня 1962 року села району відносились до Корсунь-Шевченківського, Смілянського, Шполянського і Звенигородського районів. У м. Городище був промисловий партком до 1965 року.

     В 1965-1966 роках м.Городище входило до складу Корсунь-Шевченківського району.

     Із 8 грудня 1966 року відновлено Городищенський район в нинішніх межах. Центром району є м. Городище.

. Площа району – 883,1 кв. км (4,2% від території Черкаської області).

  Площа сільськогосподарських угідь – 63,3 тис. га.

  Чисельність населення 41,7 тис. осіб. В т.ч. сільського – 22,9 тис.осіб.

     У районі налічується 32 населених пункти, які підпорядковані одній міській, двом селищним і 17 сільським радам.

     Територія району розташована в центральній частині лісостепової зони України, в басейні правої притоки Дніпра річки Вільшанка.

     Район межує з Корсунь-Шевченківським, Черкаським, Смілянським, Шполянським і Звенигородським районами. Відстань до обласного центру шосейними дорогами – 65 км.

     Традиційно Городищенський район, в економічному плані, має сільськогосподарське спрямування. У другій половині ХХ ст. спеціалізацією району було землеробство зерно-буряківничого напрямку і м’ясо-молочне тваринницьке виробництво. В районі діяли 20 колгоспів, радгосп, Мліївська дослідна станція садівництва ім. Л.П.Симиренка (тепер Мліївський інститут помології ім. Л.П.Симиренка). Сільськогосподарські підприємства обслуговували райсільгосптехніка (з виробничим відділенням у Вільшані) з власним автопарком та райсільгоспхімія.

       Економічне майбутнє району пов’язане з розвитком агропромислового комплексу, приходом у цю галузь сучасних технологій виробництва та переробки сільгосппродукції.

     Районна виконавча влада, територіальні громади зацікавлені в реалізації інвестиційних проектів, а саме: харчовій промисловості – впровадження прогресивних технологій при виробництві м'ясо-молочної продукції, хлібобулочних виробів, овочевих консервів, соків, безалкогольних напоїв; у деревообробній промисловості – виробництво меблів, паркету, столярних виробів; у добувній промисловості та будівництві – видобуток і переробка природного каменю, виробництва цегли та будівельної кераміки, залізобетонних виробів.

     У районі розташовані унікальні родовища глини (у світі існує лише три подібних). Саме ними скористалась графиня Балашова при випуску черепиці, тротуарного мощення, цегли.

     Також на території району площею 46,1 залягають поклади граніту. Потенційні запаси його становлять 19,6 млн м3. Розробляється щорічно 2,5%. Камінь місцевого виробництва використовувався при будівництві Мавзолею Леніна, площ Москви, Києва, інших міст.

     Прекрасним і важливим надбанням Гродищенського району є його чудова природа. Як писалося в одному з путівників Черкащини у 1970-х роках  "Городищенський район – один з наймальовничіших районів не тільки Черкащини, а й України. Гориста місцевість вкрита лісами, садами, є широкі луки, пшеничні поля, озера, красиві долини й річки – усе це створює унікальний природній ландшафт та умови для розвитку зеленого туризму. Іноземці порівнюють ці краєвиди із Швейцарією

     Та найбільша краса Городищенського району, його гордість і слава – сади. Вони повсюди, але найбільші – у Млієві. Символічною емблемою району було яблуко". Сьогодні  продукцію садівництва тут можна придбати у будь-яку пору року.

     Любов і глибока шана до рідної землі, до своєї малої батьківщини – одне з найсвятіших почуттів. Для городищан знання про рідний край і любов до нього наповнюється особливим змістом, адже вони живуть на землі, яка багато бачила і багато пережила за свою історію.  Як відгомін славного минулого і донині живуть перекази про городищенських козаків, що входили до складу війська Богдана Хмельницького в роки Визвольної війни середини XVІІ століття. У селищі Вільшана народився один із ватажків - козацький полковник Максим Кривоніс.

         Імена багатьох городищан знані далеко за межами краю, ними гордяться вдячні земляки. В народі живе пам'ять про титаря з Млієва Данила Кушніра, який у 1766 році пішов на смерть за православну віру. На городищенській землі в другій половині ХІХ століття процвітала торгово-промислова фірма ”Брати Яхненки і Симиренко”, відома далеко за межами України. В 1843 р. у Млієві було побудовано перший в Україні і Росії  паровий пісково-рафінадний завод, що було на той час останнім словом в технології цукроваріння. Відомі і такі цікаві факти: на механічному заводі фірми були  збудовані перші залізні  пароплави ”Українець” і ”Ярослав”, які Вільшанкою були спущені на Дніпро і перебували в експлуатації майже 60 років.

     Коштом Платона Симиренко у 1860 році було видано один з перших шевченківських «Кобзарів», а сам Т.Г.Шевченко неодноразово бував на Городищині, навчаючись малювати у Вільшані, гостюючи у Симиренків у Мліїві та відвідуючи свою сестру Катерину , яка проживала у селі Зелена Діброва.

    

    Виходець із славнозвісної родини Симиренків – Лев Платонович став всесвітньо відомим вченим-помологом, заснував у  Млієві розсадник плодових дерев, де і до сьогодні вирощуються нові сорти плодових та ягідних культур. На базі батьківського розсадника сином Левка Платоновича Володимиром була створена дослідна станція садівництва, яка пізніше розвинулась в інститут помології.

В 1870-1873 роках в Городищі проживав видатний український етнограф, автор гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський. В цьому ж місті народився відомий український співак і композитор Семен Гулак-Артемовський, автор безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм».

            На Городищині також народились письменник і вчений, перекладач, ректор Харківського університету Петро Гулак-Артемовський (1790-1865 рр.)  - засновник української байки та романтичного стилю в української поезії.

Зелена  Діброва  дала  Україні  художника  Фотія  Красицького  і  письменника  Дмитра  Красицького, відомих археологів,  педагогів  і  церковних  діячів, істориків - братів Петра,  Андрія  і  Феофана  Лебединцевих.

З  Валяви походять видатна  українська  художниця  Оксана  Павленко  та  поет  Олекса  Лищенко.

У  Старосіллі, центрі  так  званного  п’ятисотенного  руху, народився  перекладач  Володимир Прокопенко.

Родом  з  Орловця  поети – Максам  Гаптар  та  його  син  Володимир,  перекладач  і  літературний  критик  Григорій  Кулініч.

До  когорти  сучасних  поетів  належать  уродженці  Вербівки – сестри  Катерина  Вишинська  і Зоя  Дика,  лауреат  літературної премії  імені Василя  Симоненка   Олексій   Озірний.

Родом  із  Ксаверового – літературознавець  Михайло Марковський.

Візитівкою Городищини є музей С.С.Гулака-Артемовського, видатного українського композитора, співака і актора, засновника українського оперного мистецтва, автора першої національної опери ”Запорожець за Дунаєм”, відомої пісні ”Стоїть явір над водою” та інших творів. С.С.Гулак-Артемовський протягом сценічного життя виконав 51 оперну партію та 11 водевільних і комедійних ролей, здобувши славу також чудового драматичного актора.

     Тогобічний Іван Андрійович (псевдонім І.А.Щоголева) (1862-1933 рр.) – український драматург, актор, театральний діяч.

     Труш-Коваль Василь Єлисейович (1905-1944 рр.) – вперше потрапив у жорна сталінських репресій у 1922 р., в 1933 р. засуджений до 10 років позбавлення волі. Помер в Інтинському таборі в 1944 р.

     На території району знаходиться понад сто пам’яток археології, історії та культури. Серед них – Михайлівська церква в Городищі – пам’ятка національного значення, збудована 1844 року за проектом відомого архітектора Торрічеллі коштом князя Воронцова.

     Нині в районі діють 8 історико-культурних музеїв. Серед них – у м. Городище розташований літературно-меморіальний музей С.С.Гулака-Артемовського та музей письменника, лауреата державної Шевченківської премії Івана Ле. У Млієві  є меморіальна садиба-музей вченого, фундатора національної садівничої школи Левка Платоновича Симиренка, заплановано створення історико-культурного заповідника.

 В роки Другої світової війни 14 городищенців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу:

     Ус Іван Маркіянович, с.Дирдин

     Василенко Микола Григорович, м.Городище

     Мамай Микола Васильович, м.Городище

     Чуєнко Петро Дмитрович,  с.Петропавлівка

     Буркут Іван Сидорович,  с.Мліїв

     Медвідь Іван Федосійович, м.Городище

     Гарань Олексій Федорович,  с.Мліїв

     Лялько Григорій Григорович,  с.Старосілля

     Погрібний Данило Кононович,  с.Буда Орловецька

     Ружин Володимир Михайлович,  с.Хлистунівка

     Фесенко Василь Пилипович, с.Мліїв

     Яровий Петро Павлович,  с.Валява

     Штанько Пилип Феофанович,  с.Воронівка

     Лютий Григорій Михайлович,  м.Городище

 

ВИДАТНІ НАУКОВЦІ

Артеменко Микола Михайлович (13.01.1926р. м.Городище – 01.06.1991р.) – доктор економічних наук, професор, директор Мліївської дослідної станції садівництва, лауреат Державної премії ім.Л.П.Симиренка.

Гаркуша Іван Федосійович (29.04.1896р.-06.08.1970р.) – академік Академії наук Білоруської РСР, вчений-грунтознавець.

Шевченко Василь Миколайович (02.07.1897 р. с.Мліїв Городищенського району – 21.07.1981р.) - учений, фітопатолог, доктор с/г наук (з 1968р.), заслужений діяч науки УРСР (1972р.).

Покась Віталій Петрович (27.07.1957р. м.Городище) – професор кафедри теорії та історії педагогіки, директор Інституту природничо-географічної освіти та екології НПУ ім.М.П.Драгоманова, заслужений працівник освіти України.

Хоменко Іван Іванович (03.02.1942р.) – директор Городищенського коледжу Уманського державного аграрного університету, доктор сільськогосподарських наук, заслужений діяч науки і техніки.

Хамаза Леонід Андрійович (23.04.1938р. с.В’язівок) – учений, доктор технічних  наук, провідний науковий співробітник інституту проблем міцності ім.Г.С.Писаренка НАН України.

 

ГЕРОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ

Гнатенко Марія Василівна – ініціатор руху п’ятисотенниць, с.Старосілля

Карпенко Ганна Семенівна – оператор машинного доїння колгоспу ім.Симиренка, с.Мліїв

Матвійко Василь Макарович – садовод колгоспу ім.Леніна, с.Мліїв

Гонор Лев Робертович – уродженець м.Городище, за своєчасне забезпечення фронту технікою

Заболотній Василь Макарович – будівельник, уродженець с.Петропавлівка

 

ЗАСЛУЖЕНІ ПРАЦІВНИКИ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Артеменко Микола Михайлович , с.Мліїв, заслужений агроном УРСР

Артеменко Ганна Олександрівна, с.Мліїв, заслужений зоотехнік УРСР

Бондаренко Василь Микитович, м.Городище, заслужений працівник культури УРСР

Гаркуша Ольга Федорівна, м.Городище, заслужений працівник промисловості УРСР

Глушко Параска Макарівна, с.Вербівка, заслужений працівник сільського господарства України

Гудзь Микола Олексійович, м.Городище, заслужений працівник житлово-комунального господарства УРСР

Голосій Валентина Григорівна, м.Городище, заслужений працівник культури України

Кабанець Дмитро Григорович, с.Орловець, заслужений працівник сфери послуг України

Ковальчук Микола Петрович, м.Городище, заслужений працівник культури України

Кравченко Василь Михайлович, м.Городище, заслужений лікар України

Матющенко Василь Панасович, м.Городище, заслужений працівник культури УРСР

Матющенко Діана Григорівна, м.Городище, заслужений працівник культури УРСР

Очередько Григорій Дмитрович, м.Городище, заслужений будівельник України

Покась Віталій Петрович, м.Городище, заслужений працівник освіти України

Ропало Володимир Андрійович, с.Мліїв, заслужений працівник промисловості України

Соломаха Клавдія Василівна, смт.Вільшана, заслужений учитель України

Хижий Анатолій Миколайович, смт.Вільшана, заслужений працівник сільського господарства України

Хоменко Іван Іванович, с.Мліїв, заслужений діяч науки і техніки України

Шлончак Микола Олексійович, м.Городище, заслужений працівник фізичної культури і спорту

 

ЛАУРЕАТИ РАЙОННОЇ ПРЕМІЇ ІМ. С.С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

     Ковальчук Микола Петрович

     Чос Володимир Григорович

     Дзюба Галина Іванівна

     Подорога Віктор Миколайович

     Кравченко Василь Михайлович

     Голосій Валентина Григорівна

     Вільшанський народний хор

     Народний аматорський хор ветеранів війни і праці міського центру культури і туризму

     Волошенюк Алла Григорівна

     Жуган Надія Григорівна

     Шляхова Ольга Олексіївна

     Народний аматорський ансамбль української пісні «Писанка»

     Чабан Сергій Тихонович

     Творчий колектив самодіяльної народної хор-ланки с.Старосілля

     Новохатько Тетяна Миколаївна

 

ЛАУРЕАТИ РАЙОННОЇ ПРЕМІЇ ІМ.  РОДИНИ СИМИРЕНКІВ

     Ропало Володимир Андрійович

     Шевченко Георгій Семенович

     Хижий Анатолій Миколайович

     Галушко Валентин Миколайович

     Москаленко Олександр Тимофійович

     Осовітній Віктор Павлович

     Шабадаш Наталія Олексіївна

     Ґава Володимир Іванович

     Лупашко Олександр Вікторович